Дочка знаменитої актриси стала поводитися абсолютно неадекватно. Мати вважає, що таке психічне відхилення сталося внаслідок особистої трагедії. Психіатри і лікарі не можуть визначити, на що хвора дівчинка. Всі діагнози не підтверджуються. Мати звертається за допомогою до священиків, підозрюючи, що у дочку вселився диявол. Але оскільки навіть самі священнослужителі - атеїсти, ніхто не вірить, що дівчиною править нечисть. Останній надія залишається на екзорсиста батька Ланкастера Мерріна, який не раз стикався з подібним. Він приїжджає до дівчинки, але екзорсист ще не знає, що він приїхав за своєю смертю.

Багато хто вірить, що в апокаліпсисі передбачено жахливе майбутнє людства: з’явиться антихрист, який несе на собі печатку “666” – знак апокаліптичного звіра. Роберта Торна, американського дипломата, не цікавлять похмурі пророцтва. Його дружина Кетрін перенесла важкі роди і ще не знає, що її дитина померла. Священик лікарні показує Торну інше немовля і радить дипломату видати хлопчика за свого сина. Через п’ять років Торн стає свідком дивних і трагічних подій, пов’язаних з маленьким Демієном. Врешті-решт він розуміє, що виховує антихриста.

Дівчина, не задоволена романом з розлученим чоловіком, що приділяє їй увагу лише винятковими відвідинами, привласнює на роботі велику суму грошей і в поспіху лишає місто. На самотній трасі, де вона зупиняється на ніч, їй доводиться зіштовхнутися з молодим власником на перший погляд звичайного мотелю…

У далекому майбутньому вантажний космічний корабель, який повертається на Землю, перехоплює слабкий сигнал SOS з невідомої планети. Екіпаж вирішує виконати посадку і розібратися, що до чого. На планеті астронавти скрізь виявляють предмети, схожі на гігантські кокони або личинки. На жаль, вони навіть не здогадуються, що в цих коконах чекають свого часу огидні безжальні тварюки, сенс існування яких зведено до винищення всього живого...

Режисер знайомить глядача із головним героєм – підлітком на ім’я Алекс, котрий, як на свій вік, є особою агресивною – ґвалтує жінок, грабує будинки та здійснює акти «ультранасилля». У цьому йому допомагає компанія друзів – дивакуватих хлопців, для яких Алекс є беззаперечним лідером. Поруч із цим у свідомості Алекса живе альтер-еґо – підліток захоплюється класичною музикою, зокрема 9-ою симфонією Бетховена. Одного разу, здійснивши вбивство, Алекс потрапляє до тюрми. Будучи ув’язненим, Алекс починає перейматись власним психічним станом – тюремні пута стають для нього нестерпними. Саме тому хлопець погоджується взяти участь у медичних експериментах, які люб’язно пропонує уряд. Лікування полягає у тому, що медики намагаються виробити у людині (злочинці зокрема) умовний рефлекс на секс та насилля. Таким чином, лише при думці про секс чи насилля, Алекса вражав потужної сили приступ нудоти. Ті ж відчуття хлопець переживав, коли чув улюблену 9-у симфонію Бетховена. Вікіпедія

Майкл Маєрс, будучи дитиною, скоїв убивство власної сестри у Хелловін — День Усіх Святих. Через 15 років маніяк-вбивця знову взявся за старе і тероризує невелике містечко. Він утік з притулку для психічно хворих, щоб знову завдавати своїх смертельних ударів на Хелловін.

П’ятеро друзів вирішили оглянути занедбаний будинок у сільській місцевості. Тепер на них полює маніяк із бензопилою та його родина розкрадачів могил і людожерів.

Сержант поліції прилітає до невеличкого селища на віддаленому шотландському острові, щоб розслідувати зникнення дівчини, якої за свідченнями місцевих жителів ніколи навіть не існувало. Під час перебування на острові він розуміє, що острів'яни сповідують древні язичницькі вірування та здійснюють обряди жертвоприношення своїм жорстоким божествам.

Кошмар зомбі, що почався у фільмі «Ніч живих мерців», продовжується. Четверо мандрівників, що врятувалися від жаху мертвих на вертольоті, вимушено приземлитися на дах супермаркету. Там вони знаходять їжу, притулок і неприємності. Багатоповерховий магазин від низу до верху забитий дурними ходячими трупами. Розважаючи себе відстрілом мертвяків, люди і не підозрюють, що всього через декілька годин один із них стане тим, кого вони так легко вбивають — м'ясоїдним зомбі, а трохи пізніше в магазин нагряне банда відморозків, для якої немає різниці між живим і мертвим, єдиним бажанням яких є жадання наживи і насильства.

Веснянкувата Керрі - об'єкт для насмішок з боку дівчаток з класу. У волейбол вона грає гірше за інших, зовсім не користується косметикою, її не помічають хлопці. Вихована побожною матір'ю, Керрі абсолютно не готова до життя в суспільстві. Прищі - це покарання господнє. Все навколо гріх. Хлопці - вони завжди біжать на кров. Шкіряться і пускають слину в передчутті цього ... Арґумент-кіно «Керрі», Брайян Де Пальма У програмі 6 березня о 01:05 – перша екранізація першого роману Стівена Кінґа, класика жанру горор, фільм послідовника Альфреда Гічкока режисера Брайяна Де Пальми – «Керрі»/ Carrie (1976, США). Соромлива, з різними комплексами, пуританськи вихована матір’ю, релігійною фанатичкою, випускниця коледжу на ім’я Керрі стає об’єктом злого жарту однокласників. В ображеній та скривдженій дівчині несподівано проявляються надприродні якості. І вона, охоплена жагою помсти, влаштовує в містечку справжнє пекло. Цей фільм цікавим чином поєднав у собі ґотичні жахи й ультрасучасну проблематику, від чого також виник прихований іронійний підтекст, що є не надто характерним для Брайяна Де Пальми, про кіногенію якого за кілька хвилин ітиметься у нашому спеціальному сюжеті. Варто наголосити на певних ключових моментах, важливих для сприйняття екранної історії «Керрі». Прикметно, що за Де Пальмою телекінетичні здібності головної героїні проявляються одночасно із першими сплавнями, місячними. Тому все це сприймається, як питомий жіночий акт. Тобто поряд з біологічними властивостями (скажімо, як уміння народжувати) Де Пальма приписує жінкам таємницю і силу, що їх годі збагнути стороннім, і що вони – дуже важливо! – мають неконтрольований характер. Образ Керрі ліпиться послідовно: вона, на відміну від сексуально свідомих однолітків, утілює тип дівчини-підлітка, що не усвідомлює еротики й чуттєвости, не користується косметикою і не стежить за модою. Тут важко не помітити аналогії до світу казок: Керрі – сучасна Попелюшка. Їй доводиться захищатися від злої матері (не мачухи, а рідної), а також від усіх своїх однокласниць, які ніби вособлюють зведених сестер. Ну хіба що гепі-ендом ця казка не закінчується. Власне, Де Пальма ставить казкову історію з ніг на голову, коли перетворює Керрі на постраждалу і винуватицю в одній особі. Таким чином, режисер та автор роману рішуче поривають із кліше героїні-жертви. Та попри це, глядач переймається симпатією до Керрі, що не останньою чергою завдячує проникливій грі Сіссі Спейсек, актрисі, яка була поза голлівудськими стандартами, – зовні екстравґантна, з великою внутрішньою силою та прихованою впертістю характеру. Насамкінець зауважу, що шал героїні у фіналі стрічки передається за допомоги вражаючих, як на той час, та й нині переконливих, спеціальних ефектів, що дозволило, наприклад, французьким кінопрокатникам характерно підкореґувати назву стрічки, а саме – «Керрі, бал диявола». Взагалі ж, фінал картини несе філософсько-моральне, коли не сказати – дещо моралізаторське, навантаження. Суть у тому, що неможливо позбавитися від суду пам’яті, від сорому за колись скоєне. Попри все інше, в цьому також прочитуються засвоєні режисером уроки відомого мораліста Альфреда Гічкока. В АРҐУМЕНТІ-КІНО трохи класичного екранного жаху, і не без моралі. (C) Арґумент-кіно Чиста сінефілія Брайяна Де Пальми Брайян Де Пальма прославився наприкінці сімдесятих років ХХ століття. Один з фундаторів «Нового Голлівуду», друг Мартіна Скорсезе, Де Пальма заявив про себе як справжній сінефіл. Він свідомо наслідував Альфреда Гічкока, і наліпка «маленький Гічкок» приклеїлася до нього на довгі роки. Зрештою, фільми Де Пальми часто поставали компіляціями кількох гічкоківських тем, серед яких найголовнішою була тема підглядання. Чимало героїв картин цього режисера – вуаєристи. Фільми Де Пальми не просто цитатні і часто побудовані, як розгорнуті стилізації, їхня кінематографічна природа підкреслюється суто формальними засобами. Режисер майстерно сповільнює або прискорює час (його знамениті сповільнені зйомки), демонструє одночасно кілька подій та точок зору на одну подію (леґендарні поліекрани), він по-справжньому членує та препарує реальність. І в цьому виявляється ніби сама суть кінематографа, який виступає правдивим інструментом пізнання. Одна з перших знаменитих картин Де Пальми прикметно називається «Одержимість», і в ній ідеться про багатія з Нового Орлеана Майкла Кортланда, в якого викрали дружину й доньку з метою викупу. Реакція чоловіка на події зрештою спричиняє смерть рідних йому людей, а сам він живе з почуттям вини довгий час. І через двадцять років у Флоренції мільйонер зустрічає дівчину, дуже схожу на свою покійну дружину. «Одержимість» – показова для Де Пальми картина. І не стільки гічкоківською тематикою, скільки несподіваним вивертом сюжету. Режисер конструює своєрідну часову петлю, до якої поміщає своїх героїв. І вся їхня одержимість зводиться до одержимости подіями минулого, які керують усім їхнім життям. Персонажам важливо повернутися до певної точки, аби переграти свої рішення. Водночас це дає їм змогу повторювати одне й те саме знову і знову, і все це дуже схоже на багаторазові перегляди улюбленого фільму. Таким чином кінематограф Де Пальми – це нескінченне сінефільське, вуаєристське відтворювання улюблених кінокартин. Проте підглядання має і свій темний бік. 1980 року Брайян Де Пальма фільмує стрічку «Зодягнений для вбивства», яка отримує скандальну славу через відверті еротичні епізоди та криваві цени убивств. Обурилися й нарікали представники різних суспільних груп, включаючи транссексуалів І через це довелося кореґувати монтаж. Проте найважливіше лишилося незмінним. Ідеться, зокрема, про вбивство у ліфті, яке показове не стільки через свої криваві подробиці, скільки через обмін поглядами вбивці та мимовільного свідка цих подій. Саме в цьому епізоді погляд свідка ніби перебирає на себе зло, вступає з ним у контакт і таким чином стає учасником подій. Власне, погляд цей і є поглядом кіноглядача, який не може бути невинним, бо виявляючи свою, здавалося б, природну людську цікавість, ми долучаємося до самих подій і по-своєму леґітимізуємо їх. Іншими словами, наша цікавість якщо не породжує зло, то дає йому відбутися. Саме так стається з героєм іншого фільму – «Тіло-двійник». Тут ідеться про актора-невдаху Джейка Скаллі, який страждає на клаустрофобію. Водночас він виявляє неймовірну цікавість до навколишнього світу. Підглядаючи за незнайомкою у вікні будинку навпроти, герой закохується в неї. Згодом, стрівши цю жінку на вулиці, переслідує її. І в цьому переслідуванні яскраво проявилася еротична, чуттєва складова його поведінки. Звісно, такі дії не можуть лишитися без наслідків. Джейк стає свідком брутального убивства жінки, а згодом розуміє, що його просто підставили, і що його непереборне тяжіння до підглядання тільки підштовнуло убивцю до рішучих дій. Фільмуючи свої психологічні трилери, Де Пальма цілком свідомий, що має справу з кінематографічною ілюзією. Саме йому належить афоризм: «Камера бреше увесь час, бреше двадцять чотири кадри на секунду». Цей вислів є полемічним стосовно іншого знаменитого афоризму, що належить Жанові-Люку Ґодару: «Кіно – це правда двадцять чотири кадри на секунду». Власне кінематографу Де Пальма присвячує «Прокол» – один зі своїх найкращих фільмів. У центрі оповіді – пригоди звукооператора Френка. Одного вечора, записуючи звуки для своєї фонотеки, той стає свідком нещасного випадку. Згодом, відтворючи події у студії, він розумає, що насправді сталося вбивство. Френк намагаєтся самостійно знайти відгадку. Понад те, він має за мету піймати вбивцю і розкрити змову. Знову ж таки, герой покладається на кінематографічні технології та власні фахові навички. І як усіх вуаєристів до нього, на Френка очікує цілком передбачувана поразка. Та він не просто втрачає надію на справедливість, він використовує передсмертний крик чергової жертви для озвучення сцени вбивства у черговому своєму фільмі. У цьому вчинку проявилася така собі чорна кінематографічна іронія та, водночас, погляд на світ справжнього сінефіла, для якого нічого на світі, окрім кіна, зрештою, не існує. В АРҐУМЕНТІ-КІНО 6 березня о 01:05 – стрічка Брайяна Де Пальми «Керрі», створена 1976 року. Ця картина принесла йому славу й відкрила дорогу до подальших експериментів та успіху. І багато в чому саме «Керрі» може вважатися квінтесенцією творчости Де Пальми. Саме тут він уперше використав кіноприйоми, які згодом продовжать своє життя в інших картинах. Сповільнений рух, поліекрани, форсоване насилля – усі ці елементи є по суті не стільки формою, скільки змістом картини, інтенсивним проявом сінефілії режисера, його любови до кінематографа як специфічного виду діяльности. Крім того, «Керрі» – це також трагічна історія підлітка, чиє життя було поміщене у штучне середовище. І ця ізоляція також схожа до ізоляції сінефіла, який раптом відкриває, що навколо нього існує незнайомий світ, у якому діють інші, і зовсім не ілюзорні правила гри. Де Пальмі вдається дуже точно передати спочатку сум’яття сінефіла, а згодом і його розчарування та лють. Звісно, картина містить і багато чого іншого, проте – це насамперед шедевр чистого кіна, якому для існування потрібна тільки наша увага та наша любов до підглядання. (C) Арґумент-кіно

Молода пара Розмарі і Гай переїжджає в нову квартиру. На вигляд милі сусіди виявилися жерцями сатанинського культу, а коханий чоловік продав свою душу дияволу, в обмін на успіх в акторській кар'єрі. Хто б міг знати, що життя Розмарі піде під укіс, до того ж вона вагітна ... Тільки від кого?

Злочинець Макс Кейді виходить з в'язниці, відсидівши тривалий термін за зґвалтування. Його серце переповнене злістю і ненавистю. Чотирнадцять років тому його адвокат приховав на суді важливу інформацію, яка могла полегшити Максу вирок. Всі ці роки Кейді виношував план помсти і тепер має намір відшукати Боудена і викласти хороший урок йому та його родині ...

Дія фільму розгортається у XVII столітті у жіночому монастирі. Настоятельку матір Іоанну долають демони. Щоб вигнати їх, до монастиря направляють ксьондза Сурена. Однак йому спочатку не вдається впоратися із ситуацією, і лише жертвопринесення Сурена допомагає настоятельці звільнитися від підступів Лукавого... Фільм за повістю Ярослава Івашкевича. В основі сюжету реальний історичний факт: колективна істерія монашок із монастиря урсулінок у Лудені (Франція), що мала місце в 1634 році.

Мелані Деніелс привозить своєму новому знайомому Мітчу Бренеру у провінційне містечко Бодеґа-Бей, де він зазвичай відпочиває з родиною, папужок-нерозлучників. І саме після цього починаються жахливі й незрозумілі події — птахи збираються у зграї та нападають на людей...За мотивами оповідання анґлійської письменниці Дафни Д’ю Мор’є.

Для перевірки загадкового характеру садиби Hill House, побудованої більше ста років тому для своєї нової дружини і дитини мільйонером Хью Крейном, доктор Марквей запрошує трьох осіб. Це спадкоємець будинку Люк Сандерсон-молодий чоловік, Елеанор-німфоманка, яка підсвідомо відчуває себе винною у смерті матері і Теодора-лесбіянка, що володіє здібностями медіума. Вони дізнаються, що перша дружина Крейна загинула під час поїздки до садиби, випавши з візка. Друга дружина загинула вже всередині будинку, впавши зі сходів. Сам Хью Крейн потонув. Залишилася лише його дочка Ебігейл, яка померла, коли доглядальниця не відгукнулася на її крик про допомогу. Доглядальниця, що успадкувала будинок, незабаром теж покінчила життя самогубством. Ось у таке «веселеньке» місце прибули доктор Марквей і його супутники. Поступово будинок чинить все більший вплив на своїх дослідників. Поскрипування, стогони, охання, постукування створюють гнітючу атмосферу...

Японія, 14-те століття. Триває війна між імператорами. Дві жінки, свекруха і невістка, що живуть на болоті, годують себе тим, що вбивають виснажених воїнів, а їх обладунок обмінюють на харчі у місцевого перекупника. На болото повертається їх сусід, що дезертирував із війська, проте без сина старої (і чоловіка молодої). Між молодими людьми виникає потяг, який стара хоче будь-якою ціною загасити, бо якщо залишиться сама, то загине… “Онібаба” від “оні” – демон, “баба” – зневажлива назва старої жінки. Очевидно, сюжет фільму запозичено з давньої буддистської притчі про матір, яка відлякувала дочку від походів до храму за допомогою маски. Вона була покарана тим, що не могла відділити маску від обличчя. Коли ж це нарешті вдалося, то маска відірвалася із плоттю. Зйомки стрічки розпочалися 30 червня 1964 року на березі річки Інба-Нума (де пейзаж відповідав задуму режисера) і тривали три місяці. Правилом для знімальної групи було те, що коли хтось один відмовиться від зйомок у фільмі, платні не отримає ніхто. Так режисер намагався мотивувати команду. За словами Кането Шіндо, спотворююча дія маски – це також символ, натяк на спотворених жертв бомбардування Хіросіми і Нагасакі. Критики відзначають вплив на фільм традиційного театру но.

Дружина жорстокого директора школи разом з його коханкою готують змову щоб убити його, але після скоєння вбивства його тіло зникає і дивні події починають переслідувати обох жінок.

Американські ядерні випробування ведуть до створення, здавалося б, непереборного, динозавро-звіра.