Історія яскравого й сміливого роману між двома заміжніми письменницями: Вітою Секвілл-Вест та Вірджинією Вулф. «Королева» лондонського світу 1920-х років Віта притягує «королеву» модерністської літератури Вірджинію, надихаючи її на створення знаменитого роману.

Молодий викладач університету бере у відеопрокаті касету з фільмом, там він бачить хлопця, що схожий на нього як дві краплі води. У нього з'являється нав'язливе бажання знайти загадкового актора і побачити чи можлива така подібність насправді, чи все це плід його власної уяви.

Монті Волш і Чет Роллінз - старі друзі-ковбої. Їх життя складаються з місяців роботи на ранчо і рідкісних поїздок в місто. У Монті давні стосунки з повією Мартіною, а Чет зачарований вдовою-власницею промислової крамниці. Дружба і суперництво з іншими ковбоями наповнюють дні життя героїв. Але одного разу все це змінюється. Їх підручний Шорті Естін причетний до вбивства...

Ця «чорна» комедія розповідає історію фахівця з реклами на ім'я Роджер, що міняє жінок, як рукавички, який дає поради, як добитися прихильності від протилежної статі, своєму неповнолітньому племінникові, який ніяк не розлучиться зі своєю невинністю. Фільм надає глядачеві можливість спостерігати за їх дикими пригодами в Нью-Йорку.

Дон Алонсо Кіхано, начитавшись лицарських романів про золотий вік лицарства, коли лицарі в пошуках подвигів мандрували по світу, закликає з собою вірного Санчо Пансо і заявляє рідним і священику, що відправляється в похід під ім'ям Дона Кіхота з Ламанчі. Це історія великої мрії, героїчних пригод і щирого кохання. Його всесвітньої слави можуть позаздрити багато полководців і героїв. Він - останній лицар епохи галантних кавалерів і неймовірних подвигів в ім'я незрівнянних прекрасних дам. Він - безсмертний воїн, який як і раніше на коні і готовий до вічної битві з силами зла. І він - відважна людина, який назавжди залишився переможцем у головній битві свого життя ... 3 номінації на Еммі у 2000 році за: Outstanding Costumes (Пречудові костюми) Outstanding Makeup (Пречудовий грим) Outstanding Music (Пречудова музика)

Розкішна постановка найвідомішої епічної поеми Стародавнього світу надала нове життя легендарній історії мандрів Одіссея, царя Ітаки, якому греки були зобов'язані перемогою у Троянській війні. Розгнівані боги на 10 років кинули його в безодню важких випробувань. Йому довелося боротися з морськими чудовиськами і циклопом. Його спокушали солодкоголосі сирени і спокусниця Цірцея. Він побував у Царстві мертвих, і на острові німфи Каліпсо, яка хотіла навіки залишити його у себе. Але не дивлячись ні на що, Одіссей знайшов шлях додому, до своєї вірної дружини Пенелопи ...

Сюжет розгортається таким чином, що опісля вбивства Джонні Темпіо двійко його братів, Рей і Чез, за законами сім’ї зобов’язані помститися за його смерть. Із упертістю, притаманною італійським мафіозі, вони чинять свій суд. Одначе, ця акція має трагічні наслідки для них самих… Дехто схильний кваліфікувати цей фільм Абеля Феррари як антиґанґстерську трагедію. Мовляв, антураж і стилізація під класичні ґанґстерські саґи, а сенс у результаті викрешується абсолютно інший. Жодної романтики та ідеалізації. Люди, що стають убивцями, чинять це поза своєю волею – такі обставини, так влаштоване життя з покоління до покоління. Вони не знають, як жити інакше, вони не вміють жити інакше. Та подібне життя не здатне принести нічого справжнього, окрім горя для них самих та для їхніх родин. Арґумент-кіно «Похорон», Абель Феррара У програмі з 16 на 17 грудня, о 00:35, «Похорон»/ The Funeral (1996, США) – фільм Абеля Феррари, одного з найцікавіших американських кінорежисерів італійського походження, й не перша в його кінокар’єрі ґанґстерсько-кримінальна драма. Сюжет розгортається таким чином, що опісля вбивства Джонні Темпіо двійко його братів, Рей і Чез, за законами сім’ї зобов’язані помститися за його смерть. Із упертістю, притаманною італійським мафіозі, вони чинять свій суд. Одначе, ця акція має трагічні наслідки для них самих… Дехто схильний кваліфікувати цей фільм Абеля Феррари як антиґанґстерську трагедію. Мовляв, антураж і стилізація під класичні ґанґстерські саґи, а сенс у результаті викрешується абсолютно інший. Жодної романтики та ідеалізації. Люди, що стають убивцями, чинять це поза своєю волею – такі обставини, так влаштоване життя з покоління до покоління. Вони не знають, як жити інакше, вони не вміють жити інакше. Та подібне життя не здатне принести нічого справжнього, окрім горя для них самих та для їхніх родин. Так, безумовно, Абель Феррара у фільмі «Похорон» продовжує переосмислювати жанр. Продовжує услід Френсісу Форду Копполі з його «Хрещеним батьком», услід Серджо Леоне з його ґанґстерською епопеєю «Якось в Америці», услід, зрештою, Квентіну Тарантіно з його «Кримінальним читвом». Феррара експериментує з композиційною побудовою, він переосмислює, відповідно до власної манери, до свого стилістичного почерку канони ґанґстерського кіна; канони і традиції, що є надзвичайно багатими, адже вони складалися у Сплучених Штатах практично від початків кінематографа. І як пожартував один із критиків, якщо Тарантіно забив останнього цвяха у віко труни, в якому спокоївся ґанґстерський жанр, то інший богохульник, Феррара, про творчість якого йтиметься у спеціальному сюжеті, влаштував для цього жанру скорботний похорон… Насамкінець варто зауважити, що «Похорон» Абеля Феррари був відзначений двома почесними нагородами на одному з найпрестижніших світових кінофестивалів – у Венеції. Зокрема, «Кубок Вольпі» найкращому акторові дістався Крісу Пенну, що він, поряд із такими прекрасними акторами, як Крістофер Вокен, Бенісіо дель Торо, Ізабелла Росселіні, виразно, глибоко драматично, талановито зіграв роль одного з братів, Чеза Темпіо. Взагалі ж прикметно, що сам режисер на цьому фестивалі був удостоєний нагороди екуменічного журі, що відзначає фільми за, сказати б, кінопроповідь християнської моралі. Ну а популярний британський кіножурнал Empire три роки тому поставив «Похорон» на сьоме місце в переліку найвидатніших ґанґстерських фільмів за всю історію кінематографа. (C) Арґумент-кіно Кінострасті Абеля Феррари Американський кінорежисер Абель Феррара свій перший повнометражний фільм «Убивця з електродрилем» зафільмував 1979 року. Він також зіграв у цій картині головну роль, перевтілившись у молодого художника, що той поволі божеволіє під впливом мистецьких та злочинних імпульсів. Стрічка стала вдалим прологом до подальшої творчости режисера, бо містила базовий для його наступних фільмів сюжет про людське саморуйнування, якому ніхто, у тім числі й людина, жертва цього саморуйнування, не може завадити. Проявився тут і режисерський стиль Феррари, що є фактично сумою шокових епізодів, які тільки наростають до фіналу, аби наприкінці досягти своєрідного апогею насильства в одній тривалій та детальній сцені. Його герої завше піддаються випробуванню злом, причому це випробування ніколи не дається через умовляння, спокусу, а завше тільки через пряме та брутальне насилля. І це випробування стає початком своєрідної трансформації героя, найчастіше – його повільним, проте неухильним сповзанням до ще більшого та брутальнішого зла. Подібне ми бачимо у другому повнометражному фільмі Феррари «Місіс сорок п’ятий калібр», де йдеться про переродження глухонімої швачки, котру було двічі зґвалтовано упродовж одного дня. Другого свого ґвалтівника дівчина вбиває, і, заволодівши його пістолетом, починає власне полювання на різного роду шукачів пригод. Режисер не просто створив історію помсти, він ще й надав їй очевидних релігійних, власне, католицьких обертонів. Подібне зауважувалось і в його першій картині, проте саме тут яскраво заявила про себе тема гріха та спокути, яка й надалі невимовно переслідуватиме усіх героїв Феррари. Та й тут жертва злочину не просто стає катом, вона ніби віддає себе у руки провидіння, яке вважає праведним, проте в душі розуміє, що грішить не менше за своїх кривдників. У фіналі стрічки з’являється тема своєрідного новітнього Вавилона, гріховного міста, наповненого моральними потворами та чудовиськами; міста, що його слід зруйнувати. Героїня з промовистим ім’ям Тана, яке походить від грецького Танатоса, прагне очистити місто, проте їй вочевидь не до снаги і не під силу така місія. Подібна безсилість героя стане іще однією важливою темою у фільмах Феррари. Картина «Місіс сорок п’ятий калібр» стала своєрідною візитівкою режисера і відкрила йому дорогу до подальшої кар’єри. Феррара постійно фільмує, з кожною наступною роботою вдосконалюючи власну майстерність. 1990 року виходить його стрічка «Король Нью-Йорка», по своєму показова і для жанру ґанґстерської драми, і для близького режисерові сюжету про добрі наміри, які втілюються негідними вчинками. Головний герой цієї історії, кримінальний авторитет Френк Вайт, виходить із в’язниці, аби чинити правосуддя у той спосіб, у який він його уявляє. Історія оповідає про своєрідного янгола помсти, що той не витримує земного тяжіння, земних законів, земного правосуддя, які видаються йому дуже далеким від добра. Він вбиває не стільки конкурентів, скільки людей, яких вважає зіпсованими, аморальними, далекими від суспільного добра. Сам Френк, окрім того, що він убивця і продавець наркотиків, є ще й благодійником та щедрим меценатом, який спонсорує безплатну лікарню в одному з бідних районів Нью-Йорка. Проте Френкове розуміння справедливости не поділяють місцеві поліцейські, які прагнуть за будь-яку ціну запроторити його до в’язниці або просто убити. Ясна річ, так чи так, але вони досягають своєї мети. Місто Нью-Йорк є ще одним героєм стрічки Феррари. За словами багатьох критиків, саме Феррара зумів, як ніхто інший, реалістично показати цей меґаполіс, який на початку дев’яностих у багатьох випадках являв собою своєрідну суспільну виразку, що її успішно буде загоєно впродовж наступних десятиліть. Черговим фільмом Феррара перетворив себе на правдиву кінематографічну леґенду. Його стрічка «Поганий лейтенант» до сьогодні залишається неперевершеним прикладом викличного, рішучого, безкомпромісного кінематографа, який ніби переступає через поріг дозволеного, переходить межі сприйняття у показі зла й водночас, парадоксальним чином, є картиною про надію та спокуту. У фільмі йдеться про безіменного лейтенанта поліції, який веде аморальний спосіб життя, використовує службове становище, вживає наркотики та алкоголь, викрадає докази у кримінальних справах, грає в азартні ігри, щоразу піднімаючи ставки. І цей його спосіб життя якимось чином поєднується із вірою героя, що вважає себе католиком, проте не може протистояти внутрішньому злу. Розслідуючи справу зґвалтування монахині, він несподівано стикається із правдивим християнським милосердям, яке, зрештою, приводить його до самопожертви. Хрестоматійною та надзвичайно виразною стала сцена навернення головного героя, якому ввижається Ісус, що той мовчазно стоїть вглибині храму, втілюючи живу віру та надію на порятунок душі. Мало кому з кінематографістів вдавалося так переконливо показати увесь сумнів і страх людини перед потребою вибору віри, яка вимагає від неї насамперед спокути й жертви, не пропонуючи натомість ніяких матеріальних чи інших вигод. Однією з останніх стрічок на цю тему стала картина «Марія», зафільмована Феррарою 2005 року, одразу після тріумфу «Страстей Христових» Мела Ґібсона. Почасти цей фільм є полеміка з позицією Ґібсона-режисера, який ніби використав сакральний сюжет для власного збагачення. Феррара оповідає історію створення фільму-апокрифа про життя Марії-Маґдалини, що вона показана супутницею Ісуса у дуже різних та контраверсійних значення цього слова. Режисер цієї історії вважає фільм своїм інтимним висловлюванням, проте для нього ця стрічка є лишень черговим кіном, що має прославити його ім’я. Цій позиції протиставляється інша, пов’язана з живою вірою. У картині її втілюють акторка, виконавиця ролі Марії-Маґдалини, що вона цілком відійшла від лицедійства після пережитого під час фільмування, та телеведучий, якому одного дня, аби врятувати свою дружину й дитину, доводиться здійснити відчайдушний акт самопожертви. У цьому та інших своїх пізніх фільмах Феррара не просто прямо звертається до теми й проблеми віри, він істотно змінює свою творчу манеру, позбавляючись прямого насилля і радикально модернізуючи виражальні засоби. Тепер вони вже не стільки кінематографічні, скільки літературні, словесні, полемічні. У програмі ж АРҐУМЕНТІ-КІНО на телеканалі «1+1» 16 грудня 2012 року, о 00:35, одна з найкращих стрічок Абеля Феррари – «Похорон». Як уже було сказано, цей фільм є варіацією на тему ґаґстерського кіна, традиційного американського жанру, який зазнав істотної мутації упродовж останніх двадцяти років. І це пов’язано не тільки зі зміною певних кінематографічних правил гри, але й через мутацію самої реальности, яка дедалі більше набуває рис множинної варіативности, у якій малоймовірні чіткі правила гри та хоч якісь впізнавані традиційні герої. І хоча Феррара переносить дію фільму у двадцяті роки ХХ століття, перед нами відверто сучасна історія, у якій двійко братів-ґанґстерів намагаються знайти вбивцю свого третього брата. Впродовж розгортання сюжету ми багато що дізнаємося про життя та погляди цього третього брата і врешті-решт розуміємо, що його міг убити кожен, настільки непередбачуваним той був. Так чи так, проте і пошуки вбивці, і подальші події видають і крихкість традиційного світу, і відчайдушні спроби героїв відшукати ґрунт під ногами. Як і більшість картин Феррари, «Похорон» розгортається із невблаганністю правдивої трагедії, що завершується ніби парадоксальним, проте закономірним фіналом, якого можна вважати одним із найкращих в історії кіна. (C) Арґумент-кіно Відео-сюжет

Біографічна драма про Людвіґа ван Бетховена. Після смерті музиканта і композитора у 1827 році в його паперах знайдено лист до невідомого адресата, згідно з яким він заповів усе своє майно своїй "безсмертні коханій", ім'я якої не було вказано. Найближчий друг і секретар Бетховена - Антон Шиндлер розпочинає пошуки цієї жінки.

У цьому драматичному трилері дія відбувається в Німеччині після Другої світової війни. Молодий англієць Леонард зайнятий в секретній операції по прослуховуванню телефонних розмов в радянській зоні. Він знайомиться з молодою німкенею Марією, і вони закохуються один в одного. Але у неї виявився чоловік, негідник і п'яниця, який не давав їй розлучення, вимагав гроші та бив. Заставши їх удвох, він затіяв бійку, і був випадково убитий Марією. Закохані розрізали тіло на шматки і намагалися позбутися трупа, упакованого в двох валізах. Допоміг їм в цьому начальник Леонарда Боб Гласс, але ціною, за яку довелося дорого заплатити ...

Маловiдома актриса Меделін Ештон (Стрiп) вiдбиває у своєї подруги (Гоун) нареченого, вiдомого хiрурга-косметолога Ернеста (Вiллiс). Однак ображена жiнка знаходить спосiб помститися: стає членом таємного товариства, яке вживає елiксир вiчної молодостi. Ставши коханкою Ернеста, вона планує вбити Меделін. Ситуацiя ще бiльше укладнюється, коли остання також починає вживати елiксир. Виявляється, що разом з вiчною юнiстю жiнки здобули безсмертя, i iх уже не можуть зупинити навiть смертельнi поранення... Непоганий зразок "чорної" комедii з чудовим акторським трiо. Фiльм отримав премiю "Оскар" за вражаючi спецефекти.

Фатальна жінка Лоррейн намагається засадити до в'язниці власного чоловіка Тіма, зваливши на нього кілька злочинів. Закохана в Тіма Мадлен намагається йому допомогти виплутатися з тенет підступної злочинниці.

Після тривалої відсутності, юнак повертається до рідного містечка. Причина — інсульт батька. Незадовго після приїзду у траві він знаходить відрізане людське вухо. Юнак одразу ж звертається до поліції, котра після не надто ґрунтовних пошуків закриває розслідування. Проте юнак не покидає цю справу, вдаючись до власного несанкціонованого розслідування. Ентузіазмові хлопця у розслідуванні всіляко сприяє дочка поліцейського. В ході ознайомлення зі справою, вони дізнаються, що в їхньому маленькому містечку відбуваються темні та кримінальні речі. Виявляється, що це безпосередньо пов'язано із молодою парою — молодою жінкою та її чоловіком — торговцем наркотиками. Між юнаком та жінкою зав'язуються небезпечні та дивні стосунки.

Через 6 місяців після початку самотньої місії космонавт намагається врятувати свій шлюб із допомогою таємничої істоти, яка ховається на його кораблі.

Після смерті Папи Римського кардиналу Лоуренсу треба терміново організувати Конклав, на якому католицькі кардинали з усього світу повинні обрати нового голову Церкви. Під час організації та проведення Конклаву Лоуренсу доведеться впоратися з інтригами Ватикану та не дати секретам Церкви проникнути у пресу. Але кардинал також дізнається про шокуюючу таємницю померлого Папи, від якого залежить майбутнє престолу. Щобільше, ця таємниця також стосується одного чи декількох кандидатів на місце намісника Божого на Землі..

Повернувшись у знайоме італійське містечко на узбережжі моря, Артур стикається з місцевою бандою розкрадачів гробниць. Чоловік має дар, який дуже цікавить чорних археологів — уміння відчувати порожнечу. Його сила допомагає збагатитися, відкриваючи в землі сховки давнього світу, але також призводить до неочікуваних наслідків.

Алехандро — дизайнер іграшок із Сальвадора, який намагається втілити свої незвичайні ідеї в життя у Нью-Йорку. У міру того, як термін робочої візи спливає, його підробіток—допомагати ексцентричному вигнанцю світу мистецтва, стає його єдиною надією залишитися в країні.

Після подій першої частини суперсімейка користується підвищеною увагою з боку журналістів. Несподівано виявилося, що чарівна Місіс Виняткова набагато краще виглядає на екрані телевізора, ніж її чоловік. Містеру виключно все частіше доводиться сидіти вдома і доглядати за дітьми, у кожного з яких є свої причини бути незадоволеним власними суперздатностями. Однак сімейним проблемам належить відступити на другий план, коли виявиться, що спокою Суперсімейки загрожує новий могутній ворог.

Головна героїня фільму – Джой Мангано (Дженніфер Лоуренс), мати-одиначка, яка самостійно виховує трьох дітей. Джой не може дозволити собі розслабитися і поринути у хатню роботу, а також не упускає жодної можливості заробити. Вона робить все, щоб полегшити своє життя. Втомившись порсатися з миттям підлог, вона винаходить механізм, що дозволяє віджати швабру, не замочивши рук. Почавши з сотні екземплярів для місцевих магазинів та профільних виставок, Джой зуміла зробити свій винахід популярним у всьому світі.