Екранізація п’єси Жана Ануя „Бекет” Король Генріх II нещасна людина: йому чужі як родина (ні стосунки з матір’ю, ні з дружиною, ні з дітьми не склалися), так і оточення (товариство баронів здається йому надто примітивним). Але і його ніхто не любить, проте, сам він тяжко любить тільки одну людину на землі – саксонця Томаса Бекета, свого підданого та друга. Сумнівно, щоб Бекет хоч скільки-небудь відповідає королю взаємністю. Але в усякому разі він з готовністю відданого васала бере участь в пирах короля, в його розвагах, їздить з ним на полювання і навіть поступається своєю коханкою. Але дружба скінчилася, і зовсім не коханка тому причина. Король призначає Бекета архієпископом, очільником церкви, Примасом Англії, чим скоює непоправну помилку. Бекет не буде більше його другом. Архієпископ вступить в боротьбу з королем, захищаючи інтереси церкви, чим поставить Англію на межу розколу. Бекет – людина цільна, пряма. На відміну від нього, Генріх, вередливий, неврівноважений, імпульсивний. Він не справедливий та часто жорстокий до своїх підданих. Він безпосередній винуватець загибелі Бекета. Його гризе любов до нього та його невдячність („Негідник, він їв мій хліб! Я вивищив його з багна! Я так любив його!”), король фактично підштовхує своїх баронів вбити архієпископа („Допоки він живий, я ніколи нічого не зможу! Невже ніхто не позбавить мене від цього настирливого священика, який зневажає мене!”). І барони вбивають Бекета в кафедральному соборі. Але чомусь шкода не Бекета, а Генріха. Архієпископ байдужий, сухий, хоча і чесний, служитель церкви, слухняний виконавець її законів (як раніше він був відданим васалом короля) – не більше. Він ніколи нікого не любив, в його серці не має людських почуттів. Генріх же на початку людяний, у нього ніжна вразлива душа, він любить, робить помилки, страждає. Згодом, поступово людяність уходить, випаровується. Незабутньою є одна з останніх сцен фільма, коли король вже прирік свого друга на смерть і тепер шкодує про це. Він у відчаї метушиться по тронній залі, самотній, як звір в загоні, хоча і оточений родиною, придворними. Він скидає зі столу посуд, бере всіх на глум, нервово сміється, лається з дружиною та матір’ю, плаче. Його дуже шкода – блакитноокого безпорадного короля, який ніколи не зможе пробачити себе та ніколи вже не буде щасливий. Він молодий – Генріх II Плантагенет, король Англії, одної з наймогутніших держав свого часу. Але він надломлений, спустошений, почався процес омертвіння душі...